онлайн-журнал про книги та літературу
Теа Саніна – сімейна медіаторка, консультантка для пар, дослідниця дитинства. Люблю і вмію слухати. Особливо, коли людина звіряє те, що приховано за нашаруванням розчарувань та зневіри, аби звільнитись. Ще більше люблю вигадувати історії та блукати у них, розмовляючи із свіжо уявленими персонажами. Обожнюю кубинську сальсу та аргентинське танго, бо парні соціальні танці дарують взаємність й можливість через музику торкнутися почуттів іншої людини. А ще люблю бігати, особливо у мандрах, коли на льоту вбираєш у себе неймовірні запахи та види, які бачиш вперше та востаннє.
Пишу цей текст і радію — за вікном чути серпокрильців, ці надшвидкі й елегантні птахи, нарешті, повернулися до мого двору! Щороку відлітають до теплих країв і навесні, коли день стає достатньо довгим, аби вони могли наїстися комашні, повертаються. Найдивовижніше було почути їхні голоси після вторгнення в травні 2022 — для мене це було передвісником того, що життя триватиме, ми вистоїмо попри туман війни та безкінечні тривоги. Рукопис «Коли відлітають серпокрильці» тоді вже був готовий, але здавалося, що його час ніколи не настане. Бо доля в цієї книги водночас сумна, хоча і сповнена надії. Я почала її писати після смерті батька, а поки її готували до друку, померла моя наставниця, котра привела мене в професію і надихнула писати. Пишучи, а потім, після смерті подруги, редагуючи рукопис, я звіряла майбутній книзі те, із чим не могла залишитися наодинці. Почуття та думки, що гнітили мене, спиняючи, немов поранену птаху, яка має набратися сил на землі, аби злетіти.
Я почала свій письменницький шлях досить звичним способом — із розповідей про те, із чим працюю: про сімейні конфлікти та драму розтерзаних ними родин. Зараз мені хочеться вийти із цих вузьких рамок, яка сама собі задала та писати на ширші теми, але тоді в мене була місія — написати про те, що є фахівці, котрі допомагають вирішувати конфлікти, що не обов’язково доходити до крайнощів, можна звернутися по допомогу й полегшити життя собі та своїм близьким. Уявляла, як я напишу й люди почнуть шукати — до кого звернутись, як це працює та почати міняти своє життя.
Сьогодні, озираючись назад на 2019 рік, коли почала писати трилогію про сімейні конфлікти, я дивуюсь якою була сентиментальною. Може, тому часом доводиться нагадувати собі, що я не живу у світі веселкових єдинорогів, а довкола не казковий світ із феями та простими рішеннями. Тепер я знаю, що це була наївна ідея. Однак радію, що наважилась, бо ця ідеалістична задумка дала поштовх писати і я повірила в себе, а далі захопилась і не змогла відмовити собі в задоволенні. Тепер я не сподіваюсь на швидкий успіх ідеї, котра має прорости в головах, аби люди дозріли до якихось дій. Якщо першу книгу почала я із романтичного пориву, то вже Із «Серпокрильцями» стала на шлях професійної авторки.Більше уваги роботі із технікою, переосмислення власного стилю в порівнянні з улюбленими класиками та сучасниками, глибший та спокійніший фокус на оповіді й персонажах.
Підтримка друзів, які чекали кожної глави, допомогла зосередитися та писати регулярно. Коли я задумувала історію вона мала бути досить легкою — сімейний бізнес та сварка, яка руйнує довіру, професійні посередники в конфлікті — медіатори, котрі знають як розрулити непрості переговори. Після першої книги, глибоко драматичної, хотілося чогось простішого, передбачуваного, щоби відпочити, легко гойдаючись на хвилях спокійної оповіді. Але не так сталось, як гадалось. Тепер, починаючи писати, я вже не загадую наперед, якою вийде книга, бо знаю, що фантазія разом із персонажами може завести мене в непередбачувані лабіринти, з яких не так просто вибратись. А все тому, що найбільше в письмі мені подобаються два моменти — вигадувати історії, що оживляють героїв та сплітати описи буденності, у якій вони живуть та трансформуються.
Отже, я сіла писати книгу про сімейний бізнес та дорослих дітей, які не можуть порозумітись із сім’єю. Але неочікувано почала… зі смерті батька родини, бо сама щойно втратила свого. І далі все, як у тумані — багато непростих емоцій, рідне місто, реальні уривки історії та вигадані спогади, крізь які переживаю свої втрати. Персонажі вийшли з-під контролю і повели стежками, що подобались їм. Тому мрії про колихання на легких хвилях творчості довелося забути і віддатися бурхливим водам драматичної оповіді.
Попри те, що писала, переживаючи власні сімейні події, усі персонажі — вигадані. Крім одної героїні, яку я додала постфактум, після втрати подруги, котра відійшла в засвіти у квітні 2022. На мою радість колеги з легкістю впізнають її в книзі, а значить вдалося те, що для мене найважче — створювати персонажів подібних до знайомих мені людей.
Окрім двох медіаторів, що проживають свої драми й родини, яка намагається впоратись із втратою, у книзі багато птахів — стрімких голосних серпокрильців, що обожнюють ширяти над містом. Герої книги, подібно до цих птахів, створених для швидкісного польоту й абсолютно незграбних на землі, упродовж оповіді зцілюються від травми утрати, аби мріяти та втілювати мрії в життя. Хочеться вірити, що підтримуючи одне одного ми зможемо подолати рани, що їх залишила в наших душах, а подекуди й тілі, війна.
У травні 2023, коли Київ щоночі атакували шахеди та ракети, я, скулившись калачиком за двома стінами, разом із сім’єю, зневірено чекала ранку, який, здавалось, ніколи не настане. Та коли стихали вибухи й музика нічного ППО, відважні серпокрильці провіщали життя, вилітаючи на патрулювання зраненого неба. І я, орієнтуючись на їхні голоси, випростовувалась у повний зріст, видихала тривожні думки та наснажувалася мріяти, вірячи, що життя візьме своє.
