«Заклятий місяць»: як ідея стає книжкою

Писати книгу десять років без жодних гарантій, що вона побачить світ, — хіба не божевілля?.. Але цей світ давно божевільний, і книга вийшла у харківському видавництві «Жорж», там, де не вщухають обстріли. Містичний детектив «Заклятий місяць». Не можу не пишатися тим, що я змогла, дочекалася, нарешті!

Задум виник іще тоді, коли я була студенткою, ще до Євромайдану. Почалося все з історій про вовків, які мені подобалося читати. В уяві виник силует вовка, що шукає людину і виє на місяць. Потім я дізналася про Софію Фальц-Фейн, що була найбагатшою жінкою в імперії і жила під Херсоном. Ця жінка надихає досі. Я гадки не мала, що матиму доньку, яку теж назву Софією, одна з моїх вигаданих героїнь у «Заклятому місяці» — Софія...

Мене захопила згадка про скарби Фальц-Фейнів. Почала працювати в цьому напрямку, виникла сюжетна лінія, де відбуваються пошуки цих скарбів. Прочитала новину про діамант, куплений одним китайським мільярдером, і збагнула: ось, це воно! Але це все ще не була завершена історія. Я відклала чернетку до кращих часів.

Час минав, відбулися революція, анексія Криму, вторгнення росіян у материкову Україну... і падіння малайзійського боїнга. Шок, який відчувала спочатку, потроху відступив. Написала окремий твір — містичний, аж раптом спало на думку, що це ж друга сюжетна лінія, яку можна вдало поєднати з першою. Я почала переписувати, переплітати ці дві історії, і це було таки складно. Десятки разів перечитувала і щоразу знаходила помилки, виправляла  нескінченно. Я дізналася, що у Землі червона тінь, тому й Місяць червоний під час затемнення. Вдалий початок для книги. Я згадала про боїнг — проклятий діамант міг би опинитися в Україні цілком випадково, через падіння. І не випадково водночас, якщо ніс у собі прокляття.

Так поступово історія вдосконалювалася, детектив став містичним, містика стала детективною. Я почувалася корінням, з якого виросли ці два сюжетних стовбури. Все робилося здебільшого спонтанно, хоч план я мала. Я полюбила своїх героїв, вжилася в кожного, кожен мав свою мету, відіграв свою роль в історії, але жоден не був для мене лялькою, я пройшла той етап і вже не мусила контролювати персонажів. Була мов той гончар, тільки замість глини тримала клавіатуру. Ліпила майже не дивлячись, на дотик.

Світло яке

місячно-лячне...

вийди в піке

снів незрячих,

вийди у світ…

Завмирає

тремору віть —

пекла чи раю?

Ця робота багато чого навчила мене. Зрозуміла, що хочу створювати багатолінійні сюжети, зрозуміла, в яких жанрах мені добре пишеться, зрозуміла, наскільки важливо зберігати свої старі задуми і вірити в себе, у свої ідеї. Якщо історія вартісна, вона рано чи пізно побачить світ. Нічого не було б, якби я зневірилася.

Замовити книгу

Підтримати проект