Оксана Максимишин–Корабель «Мамо, не плач, я повернусь весною»

Максимишин –Корабель О. М. «Мамо не плач, я повернусь весною..»: Поезія – Львів: Ліга Прес, 2014 – 136 с.

Оксана Максимишин–Корабель авторка збірки віршів «Мамо, не плач, я повернусь весною» пішла з життя у 2022 році після виснажливої боротьби із важкою недугою. З глибокою шаною до світлої пам`яті пані Оксани публікую свої враження про книгу, які записав у травні 2014 року.

Кожний рядок і слово книжки стали ще болючішими та актуальнішими зараз, коли українські захисники виборюють вільне, європейське майбутнє ціною власного життя, захищають нас з вами від свавілля російських загарбників…

Моє перше знайомство з проникливою і такою патріотичною поезією Оксани Максимишин – Корабель відбулося значно раніше, ніж із самою письменницею. Під час буремних, трагічних подій «Революції гідності», що змінила свідомість, мислення і життя кожного українця, співачка Руслана Лижичко, на обуреному, сумному, але нездоланному Київському Майдані, не стримуючи сліз, читала вірш «Мамо не плач, я повернусь весною». Саме тоді у моїй зболеній свідомості виникло незбориме прагнення дізнатись, хто ж написав рядки, від прочитання яких душа плаче кілька днів поспіль, але серце сповнює гордість за незламність Українського народу, який заради свободи рідної землі готовий віддати життя.

Потім були наполегливі пошуки будь-якої інформації про авторку в Інтернеті, віртуальне листування з письменницею в соціальній мережі… І ось, нарешті, довгоочікувана книга шановної пані Оксани опинилася в моїх руках.

Приємно вразило прекрасне видання книги фахівцями Львівського видавництва «Ліга Прес». Кожний вірш на сторінках книги є наче малюнок у слові, настільки витончено, до найтонших деталей, виписано певну життєву ситуацію, в яку потрапляють ліричні герої поетичних рядків.

Перший розділ «Очима стрілись на пероні» сповнений тужливого щему і втрачених ілюзій за минулим коханням, що світлим спогадом залишається в серці попри невблаганність життєвих обставин.

Далі розділ «Незабутки» - спонукає читача усвідомити, що родинні стосунки та материнська любов -  це  те найцінніше, що маємо берегти, як найдорожчий дар Творця, адже часом можна спізнитись і не встигнути сказати найважливіші слова любові матусі, коханій дівчині чи просто подрузі.  Окремою вражаюче чуттєвою темою поезії є доля митця у світі, призначення і вплив поезії та музики на долю людини.

В розділі «Радію сонцю і радію снігу» читач матиме змогу насолоджуватись поетичними пейзажами осені, сумовитими зимовими мотивами чи нестримним розмаєм веснотравня.

Четвертий розділ «Життя – це іспит совісті», присвячений поезії духовності, моралі, біблійним мотивам. Відчувається, що авторка є глибоко віруючою людиною, адже з особливим, молитовним трепетом  у вірші «У Гетсиманському саду» передає переживання і муки Спасителя перед дорогою на Голготу.

Особисто мені найбільше припав до душі розділ «Мої барикади», де авторка віддає шану полеглим за волю і європейський вибір України. Тут -  сльози матерів, гордість за нездоланність нашого народу, «силуети з майдану» та опис життя протестувальників Київського та інших Майданів, де вирішувалася подальша доля України і йшла боротьба на смерть за її майбутнє.

Останній розділ «Ой, не будем горювати, будем жартувати» містить гумористичні поезії. Вони покликані розважити читача, відволікти від сумних дум та спогадів.

Вірші Оксани Максимишин –Корабель драматичні, болючі, однак дуже світлі, бо кожний прочитаний  рядок вселяє віру і впевненість у краще майбутнє волелюбного українця, що не пошкодує життя заради захисту рідного краю.