Дебютанти. Розмова з Артемом Швачкою

«Дебютанти» — серія розмов з авторами і авторками, які тільки починають свій творчий шлях, чиї дебютні книги нещодавно вийшли або ж незабаром вийдуть в українських видавництвах. Наша мета — підтримати нові голоси сучасної української літератури.

Артем Швачка – дитячий письменник. Закінчив НУБіП України за спеціальністю екологія та охорона навколишнього середовища. Кілька років працював в громадській організації, що займається неформальною екологічною освітою.

П’ять років працював івент-менеджером в медичній галузі та IT. Зараз ux дизайнер. Хобі: разом з друзями влаштовує тематичні квізи.

Пригодницька повість «Шедді» – дебютна книга для дітей.

Вітання, Артеме! З дебютною книгою! Якщо не помиляюся, ваша повість «Шедді» ще в 2018 році перемогла у конкурсі від «Нашого Формату» у номінації «Книжка про мене», а побачила світ лишень зараз. Розкажіть про цей шлях книги: «від перщого рядка до читача».

Вітаю читачів журналу.

Дякую за привітання. Насправді мій дебют дещо затягнувся. Так, у 2018 році «Шедді» перемогла в конкурсі «Напишіть про мене книжку». Потім у 2021 отримала премію «Вибір дітей» у конкурсі «Дитяча Коронація слова». Але дякуючи Івану Андрусяку, який був у складі конкурсного журі в 2018-му, повість не згинула у небутті. Минулого літа він зв’язався зі мною і запропонував видати «Шедді» у видавництві НК Богдан, за що йому щира дяка.

Чесно кажучи цей шлях не робить мені честі, бо так забивати на текст, і так довго розкачуватись – це злочин стосовно твору.

Книжка вийшла в серпні 2024. За ці роки я отримав багато позитивних відгуків від дорослих читачів і декілька — від дітей. Проте хочеться почути більше. Тому я в роздумах, як би так зробити, щоб вийти на спілкування із тією частиною цільової аудиторії, яка вже прочитала повість.

Подейкують, що ідею хорошої книги можна описати всього одним реченням. Про що таки історія «Шедді»?

Влучна думка, погоджуюсь. У мене з такого речення все починається.

«Шедді» – це повість про турботу. Якщо розглянути ширше, то її суть можна передати у вигляді питання: чи завжди ми знаємо, що насправді потрібно тому, про кого дбаємо?

У повісті діти знаходять ібекса в доволі скрутному становищі, і перше, що їм спадає на думку – допомогти тварині. Це цілком природно, але інколи приймає спотворену форму, коли діло доходить до реалізації. Догляд за твариною, який спочатку здається цікавою грою, перетворюється для друзів на справжнє випробування. Норов у ібекса непростий, тому про приємні обіймашки та селфі з цією істотою нічого і сподіватись. Через необережність та легковажність один з головних героїв отримує травму від ібекса, і це стає перевіркою щирості його намірів. Крім всього над друзями нависає загроза розкриття через втручання старших хлопців.

Чим далі друзі доглядають за ібексом, тим складніші виклики стають перед ними. Головне питання, з відповіддю на яке вони не поспішають – що робити з твариною далі. У кожного з друзів є своє бачення, сформоване їх особистим досвідом та бажаннями, і у кожного це бачення відрізняється. Ці суперечки ставлять під сумнів їхню дружбу, але відповідальність перед беззахисною твариною об’єднує їх. У фіналі друзів очікує перевірка на мужність, тому що їм доведеться захищати ібекса від хижака.

Цією історією я нікого нічому не навчаю, а лише нагадую ставити просте запитання: чи володіємо ми повною інформацією, щоб допомога і турбота не перетворились на шкоду? Ніколи не знаєш на якій, здавалося б, «звичайній» речі спіткнешся. Ніщо не трапляється просто так, і те, що залишається поза увагою занепадає. Тому одна з найнебезпечніших речей, це вважати, що ти вже все знаєш і робиш все правильно, не піддаючи сумніву свої вчинки.

Повість «Шедді» – це історія для дітей молодого шкільного віку. А чи не плануєте працювати з історіями для дорослішої аудиторії. Як вважаєте, для кого писати важче: для дітей чи дорослих?

Я не позиціоную себе саме як дитячий письменник. «Шедді» була незапланованою повістю, яка писалася під конкурс. Потім на тій хвилі з’явилась ще одна дитяча повість, «Хатина на дереві», яка, можливо, теж вийде друком. Історія про друзів, які перешкоджають вирубці стародавнього лісу через саботаж. Повість про формування цінностей та їх відстоювання і ніякого екологічного підтексту, якщо що.  Але на цьому з дитячими текстами поки все. Далі в планах сюжети для дорослої аудиторії.

Для кого писати важче, то суб’єктивне і залежить від схильностей та здібностей автора, але різниця є. З дорослими можна пограти в дорослі ігри, залишити більше недомовленого, вибудовувати підтексти, і додати жорсткої драматургії. З дітьми ж треба бути максимально щирим, бо вони ходячі детектори брехні. Занадто повчальний наратив буде відкинутий і визнаний непотрібним, а будь-яка спроба маніпулювати одразу ж перетворить тебе на посміховисько в їх очах. От і подумаєш тричі, чи гідний ти того, щоб писати дитячі тексти. Цей урок я засвоїв за часів роботи зі школярами.

Відомо, що ви неодноразово брали участь в літературних конкурсах короткої прози. Яке місце вони займають у вашій творчості? У яких брали участь?

Конкурси короткої прози були для проби пера. З чогось же треба стартувати. Я брав участь у кількох конкурсах — це було на початку мого письменницького шляху. Стільки часу минуло, що я всіх не пригадаю, та мабуть, і творів вже тих у мене не лишилось. Серед них був Міжнародний конкурс короткої прози «Без меж», де я двічі потрапляв у лонг-лист. Зараз я відійшов від короткої форми, і більше зосереджений на довгих сюжетах. 

А чи допомагає вам у творчості ваша професія еколога? 

Ніяк не допомагає.  Якою б темою я не займався, навіть якщо вона стосується екології, завжди є етап дослідження, стартовою точкою якого є «нуль знань».

В екології мені подобається системний підхід і пошук зв’язків, але ж не професія це сформувала, вона як поле для реалізації цього потенціалу. Чи використовую я цей підхід у письменництві? Так, чому б ні.

Ким ви захоплюєтеся з письменників/письменниць? Чи є у вашому списку сучасні українські автори та авторки?

Якщо казати про кількість вподобаних книжок на одного автора, то це Герман Гессе. У просторі його текстів я відчуваю, наче спілкуюсь із дуже старим перевіреним другом, який бачить мене наскрізь.

Люблю вірші Вільяма Блейка. Люблю як він транслює пантеїзм у своїх творах. На щастя, моя англійська в купі з гугл-перекладачем дозволяє читати його вірші в оригіналі.

Коли зовсім паршиво, то сідаю за Евріпіда, вибиваю клин клином. Не дарма лікарі Еллади завершували курс зцілення переглядами трагедій. Звісно, бажано переживати це в одному часті і просторі з акторами, але читання теж має ефект, принаймні на мене.

Окреме місце в моїй бібліотеці займають «Казки тисяча і однієї ночі», видання без цензури, звісно ж. Тут я відкриваю для себе глибину і тонке спостереження за людською природою, обернене у чарівні метафори і кришесносні образи.

Також бальзам на серце – Антуан де Сент-Екзюпері. Його «Цитадель» – моя настільна книжка вже декілька років. Цей текст можна читати з будь-якого місця, і я використовую його для фокусування думок, і звіряння ціннісних орієнтирів у хвилини розгубленості.

А що вам найбільше подобається в письменницькому житті?

Ще б розуміти що це таке? Я не уособлюю себе ні з однією із тих ролей, в яких мене може бачити оточення. Письменництвом я зайнявся, бо у мене в голові є різні особистості, які хочуть щось висловити і пережити якусь пригоду. Я тільки даю їм цю можливість. Все інше, то формальні дії і опціональні атрибути в які можна пограти за бажанням.

Але якщо не мудрувати, то найбільше мені подобається підписувати книжки. Це, мабуть, на початку в усіх так. Хоча я дуже стресую коли підписую, бо у мене жахливий почерк і я роблю багато помилок, тому можу легко зіпсувати примірник.

Що ви можете порадити авторам-початківцям на шляху до дебютної книги? 

Я зазвичай утримуюсь від будь-яких порад, бо всі вони підпадають під категорію упередження уцілілого. Цей термін зараз часто з’являється в інформаційному полі. Кожен автор проходить якийсь шлях, і зазвичай аналіз власних прийнятих рішень викривлений через суб’єктивне сприйняття.

Пригадую, колись чув пораду від одного спікера на літературному тренінгу, що автор має писати тільки в одному жанрі. Це казала поважна людина із серйозним обличчям і розумінням своєї справи. Аргументувалось це наступним чином – щоб автора було легше знайти на поличці в книгарні, для зручної маркетингової класифікації. Як вам така порада? Мені, м’яко кажучи, не дуже. Тільки відчуйте, в якому відриві це від реального творчого процесу. На початку письменницького шляху такі поради можуть накоїти непоправної шкоди.

Автор взагалі може не знати про жанри і їх класифікацію, нехай цим переймаються маркетологи та дистриб’ютори. Якщо потрібно, зроблять окрему секцію в книгарні, де буде тільки ваша книжка. Задача автора не класифікувати, а звільнитись від образів в голові в будь-який зручний спосіб.

Якщо вам потрібно два дні, щоб зібратися з думками, а на третій день написати п’ять тисяч слів — робіть так. Не змушуйте себе дотримуватися щоденного написання тисячі слів. Пробуйте, спостерігайте, і вирішуйте самі, який метод письма вам підходить.

Моя порада авторам-початківцям, вбирати у себе все що можна увібрати з письменництва, але пропускати через ретельний власний фільтр відбору. Навчіться слухати себе.

Які у вас творчі плани на майбутнє? Чи працюєте над наступною книгою?

Зараз працюю над фентезі, або техно-фентезі, дізнаюсь потім. Це історія про пошук цілісності і гармонії у світі летучих кораблів, які літають за допомогою музики.  У цьому світі, де панують музичні закони, немає жодної твердої поверхні, окрім летючих островів. Внаслідок своєрідного катаклізму ці острови розпадаються на частини, і люди буквально втрачають землю під ногами. Внутрішній конфлікт героя віддзеркалює зовнішню кризу. Про сетинг можна сказати так: елементи міфології Центральної Америки з їх пернатим змієм у естетиці епохи Відродження, та з присмаком Міядзакі. Подивимось, що з цього вийде. Звісно, це може перегратися ще багато разів.

Я ніколи не ділюсь планами, але зараз роблю це навмисне, щоб пришвидшити себе.

Підтримати проект