онлайн-журнал про книги та літературу
«Дебютанти» — серія розмов з авторами і авторками, які тільки починають свій творчий шлях, чиї дебютні книги нещодавно вийшли або ж незабаром вийдуть в українських видавництвах. Наша мета — підтримати нові голоси сучасної української літератури.
Наталія Мельник – письменниця-дебютантка, економіст за освітою та маркетолог за фахом. Народилася, живе та працює в Івано-Франківську. Лауреатка П’ятого Всеукраїнського конкурсу ім. Григора Тютюнника. Пише поезію, організовує літературні марафони та захоплюється українською літературою.
Свій перший роман «Жага свободи» присвячує загубленим у вирі історії іменам відважних українців, які не боялися брати до рук зброю та ставати до лав УПА. Події роману засновані на реальній родинній історії.
Вітаю, п. Наталіє з дебютним романом! І дякую, що погодилися на розмову. Чому ви обрали письменницьку стежку?
Вітаю, п. Ігорю, і дякую за запрошення до розмови.
Письменництво – моє захоплення, яке з’явилося під час зміни професії. Працюючи над вдосконаленням навичок копірайтингу, навчаючись на різних курсах я поступово відчула бажання писати поезію, далі спробувала коротку прозу, а потім – марафон з написання романів. Саме з участі у письменницькому марафоні за місяць з’явилася перша чернетка історичного роману «Жага свободи».
Як довго у вас тривав процес від «ідеї книги в голові» до самого написання роману «Жага свободи»?
Як такої «ідеї книги в голові» не було, а сам марафон відбувся у квітні 2019 року. Проводила цей марафон Таіс Золотковська, харківська письменниця, яка зараз проживає на острові Закінтос у Греції. Фактично магія творення книги в голові й на папері одразу тривала 30 днів.
З відгуків читачів відомо, що роман заснований на реальній родинній історії. Це ваша сімейна історія чи вам її розповіли?
Так, це моя родинна історія. Прототип головної героїні — реальна людина, Анна Ухач, або Нуся, як її називали рідні. Вона є сестрою моєї бабусі по маминій лінії.
Чи користувалися ви додатково науковою літературою, щоб краще зрозуміти історичну добу? Якщо так – якою саме?
Історичний роман – це такий жанр, який змушує ставати дослідником. Я вивчала відкриті джерела (Український інститут національної пам’яті, для прикладу), читала спогади підпільників (Марія Савчин «Тисяча доріг», Мирослав Смалига «Вони загинули в Панталиському степу»), відвідувала музеї (в т.ч. онлайн виставки музеїв моди у Парижі та в Нью-Йорку, оскільки в мене роман не лише про підпільницю, але й про кравчиню). Деякі моменти вже є гарно висвітлені в сучасній українській літературі («Музей покинутих секретів» Забужко, «Танго Смерті» Ю. Винничука).
За освітою ви – економіст, а працюєте маркетологом. Чи допомагають ці навички у письменницькій справі? Чи навпаки буденні справи «відбирають час» у автора книги?
Як я вже згадувала, саме на зломі професійної діяльності я почала писати. Навички копірайтингу та роботи з текстом, звісно, допомагають. Знання маркетингу не є зайвим у співпраці з видавництвом вже під час промоції книги. Але не лукавитиму, навала проєктів зараз забирає час, за який могла б писати.
Ваша книга недавно побувала на Франкфуртському книжковому ярмарку. А на яких подіях ви були учасницею? Що найбільше вам запам’яталося?
Я презентувала книгу у книгарні Є у Франківську, Львові, Луцьку, Калуші, розповідала про неї на цьогорічному «Book Forum» у Львові, відвідала дуже цікавий музей-бібліотеку «Літературне Тернопілля». Остання презентація у Тернополі вийшла найцікавішою, там сама атмосфера неординарна. Раджу побувати в такій бібліотеці кожному.
Існує таке твердження, що найкращі книги про війну напишуть не самі учасники подій, а наступне покоління. Ви погоджуєтесь з такою думкою?
В моєму випадку – через покоління. Погоджуюсь з думкою, що війну потрібно документувати, бо це докази злочинів окупантів. А от переосмислення та подача у вигляді художнього тексту потребує погляду з відстані часу. Наразі, поезія, яка мені пишеться, це радше особиста терапія, ніж твір, який готова виставити на загал. Про сучасну війну я ще не готова писати художні тексти.
Ким захоплюєтеся з українських чи зарубіжних авторів, які працюють у жанрі історичного роману? Кого можете виокремити?
Вже згадувала Забужко та Винничука. Цікавою для мене є «Амадока» Софії Андрухович. З останнього, що вразило, «Пісня відкритого шляху» Артема Чеха.
Із зарубіжних хочу саме виокремити Маргарет Мітчел з її єдиним романом «Віднесені вітром». Для мене цей роман особливий, там війна показана зсередини, як переосмислення подій.
Розкажіть свою історію співпраці з видавництвом? Що порадити авторам-початківцям, які прагнуть видати свою дебютну книгу?
Історію співпраці з видавництвом слід розпочати з історії пошуку видавництва. Моя тривала з 2021 по 2023 рік, і, відверто, здавалася вже безнадійною. Увесь 2023 рік я писала у різні видавництва й отримувала відмови. Потім раптово натрапила на конкурс від Видавництва «Богдан», де мені запропонували укласти договір ще до моменту оголошення переможців.
Для авторів-початківців у мене є лише одна порада: не давайте відчаю зламати себе. Література – це гра в довгу.
А над чим ви працюєте зараз? Поділіться трішки подробицями, якщо можете?
В мене є одна чернетка історії, яку хотіла пускати в рух. Але зараз розпочала роботу над продовженням історії Нусі. Поки без подробиць, ще сама не здогадуюсь, що з того вийде. «NaNoWriMo» мені в поміч, бо часу на письменництво не вистачає.
