онлайн-журнал про книги та літературу
Віхола, 2023. 336 с.
«Пропоновані нариси – скоріше нотатки на манжетах історії цих земель, покликані допомогти читачеві краще зорієнтуватися в часах, коли Захід України в муках і радощах шукав власну ідентичність, коли його лихоманило на шкалі від «Африки Європи» до «П’ємонту Сходу»; коли у Відні, Петербурзі, Берліні й Лондоні з певним подивом виявили, що на цих територіях теж твориться історія»
«Де шукати Захід України?». З такого досить простого, на перший погляд, питанням розпочинається книга популяризатора історії, дослідника східноєвропейської історії та Австро-Угорської імперії Івана Гоменюка. Однак, як відомо, в історії немає простих запитань і готових відповідей. І навіть «Захід України» в історичній ретроспективі поняття не стале, а цілком змінне та відносне.
Тому територіальні межі у заголовку книги «Мурашник» виходять за межі дослідження. Автор «приєднує» сюди не тільки Волинь у міжвоєнний період (якою до того володіла династія Романових), а й інші куточки пістрявої Дунайської монархії та згадує українські землі, які не входять сьогодні до складу нашої держави (Холмщина, Прящівщина та Мараморощина).
Цікаво, що І. Гоменюк «точкою відліку» у дослідженні західноукраїнських земель у складі Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії (АУІ) не бере традиційні «Поділи Польщі», чи відштовхуючись ще далі – розділу українських земель серед сусідів (XIV ст.), а веде читача стежкою сходження Габсбургів, як провідних європейських монархів, їх боротьбу, поразки та встановлення Дунайської імперії.
У першому розділі «За Габсбургів» на читача очікує не «класична історія» Галичини, Буковини та Закарпаття у складі АУІ, а знайомство з «австрійськими порядками» та порівняння українських земель з іншими землями клаптикової імперії. Автор показує, що малограмотність, бюрократія, важке соціальне та економічне становище, нечисленність (або й цілковита відсутність) інтелігенції – це не тільки хвороби «Тірольців Сходу» (як називали лояльних українців), а й жителів Трансильванії, Далмації, Воєводини та Банату. Проте, з другої половини ХІХ ст. відчуваються помітні зрушення по всій Дунайській монархії.
«Штиль у розв’язанні внутрішніх проблем змусили монарха та його радників піти на деякі поступки, покликані підштовхнути державу вперед без загрози розпаду чи соціального вибуху»
Досліднику вдалося чудову змалювати картину «золотої доби» Франца-Йосипа І: пояснити особливості революції 1848–1849 рр., формування дуалістичної монархії, безжальної мадяризації Транслейнанії, протистояння поляків проти русинів-українців, еміграцію, національні невдоволення та інші проблеми, якими лихоманило Дунайську імперію.
Можна погодитися, що «тодішня проблема українців у спілкуванні з державою – передусім відсутність своєї еліти, власне шляхти», що негативно сприяло на політично-культурний розвиток краю і передавало маркувало Галичину, як «Польський П’ємонт», а не український, однак до кінця століття ситуація змінюється на краще.
З іншої сторони автор з дотепом згадує і про галицьку «виборчу ковбасу» (Wahlwurst) та «хрунівство», що традиційно присутнє і в сучасному політичному житті України. Також автор при відкриває «таємницю лояльності» до Габсбургів:
«Можна висунути і таке пояснення про золоту добу: імперія Габсбургів не вбивала просто так своїх підданих, на відміну від усіх інших влад, які були після того, – нацистського режиму, радянського, інших диктатур та авторитарних режимів»
Також автор надихає ще раз перечитати твори Франка, Стефаника та Федьковича, відкрити для себе творчість Р. Музіля («Людина без властивостей»), Ф. Рота («Марш Радецького») та М. Полака, щоб краще пізнати життя Галичини, Буковини та Закарпаття під стягом Габсбургів.
Дослідник припускає, що «під грім гармат» імперію Габсбургів втягнуло не лише вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда, а через те, що «головні гравці були до неї готові й приховано і явно її бажали». Аналізуючи Велику війну за роками автор зупиняється на питаннях явища «Легіонерів» (як польських, так і українських), окупації, полону, «житті на війні та поза нею» та гіркий посмак затишшя гармат. Завершується розділ не розпадом Дунайської імперії, а саме закінченням Національно-Визвольними змаганнями.
Особливо яскраво автор описує бої за Львів у ході польсько-української війни. Здивували приклади лицарського ставлення до противника і цивільного населення. Мабуть, уява читача збентежать приклади «боїв за розкладом», сходини на розмови супротивників чи навіть спільних фото. Ворожі сторони також дотримувалися екстериторіальності принципово важливих для життя міста об’єктів: міських електростанцій та газової станції. Що не скажеш про російське вторгнення, яке сьогодні нічим не відрізняється чим століття назад: грабунок, репатріації, знищення та зґвалтування.
Цікаво, що автор згадує в контексті ЗУНР інші українські державні утворення (точніше, квазідержавні) – Гуцульську Народну Республіку та Східно-Лемківська (Команчанська) республіка, які очікували військової допомоги від УГА. Цікавою деталлю виявиться, що в лавах Галицької армії воювали не тільки українці, але й «новітні ландскнехти – австрійські німці, угорці, південні слов’яни з колишніх офіцерів імперської армії», фактично найманці. А у Тернополі було сформовано цілий Єврейський ударний батальйон, який пройшов весь шлях з УГА, а частина ветеранів емігрувала у Палестину в часи між двома війнами.
Хоча у книзі бігло розглянуто добу ЗУНР, автор чітко та лаконічно наводить усю трагічність ситуації в якій опинилися українці по обидва боки Збруча, цитуючи слова італійського посла в Парижі:
«Ви, українці, є жертвою теперішніх часів»
У розділі «Між війнами» І. Гоменюк розглядає сумну картину входження західноукраїнських земель до складу відновленої Польської держави, Чехословаччини та Румунії, однак не таку жахливу як в УРСР у 30-х рр. XX ст. Дослідник коротко зупиняється на «Волинському експерименті»: після польсько-радянської війни Волинь (сучасна Волинська та Рівненська області) переходять до Польщі, де до 1938 року проходили так звані процеси «українізації» по «сколівському кордоні».
У загальних штрихах розглядає політичні процеси у Галичині, Буковині та Закарпатті відзначаючи основні моменти розвитку краю та суспільних явищ. Оповідь у книзі завершується трагічною історією «(не) Одноденної держави. Проте дійсно бракує кінцевому розділові глибини та деталізації, наче вийшов дещо обірваним, хоча пророчим:
«Поразка Карпатської України боляче вразила українське суспільство західноукраїнських земель та еміграції. Водночас вона натякала, що перегляд кордонів ще не завершено і великі тоталітарні держави й надалі прагнутимуть задовольнити свої апетити»
Книга І. Гоменюка «Мурашник» – це дійсно яскраві, виважені та цікаві записки (клаптики) до історії Заходу України. З чудовим аналізом Габсбурзької епохи, поверхневим і не так деталізованим, однак не менш захопливими розділами про Велику війну, період Національно-Визвольних змагань та міжвоєнного затишшя. Автор наводить масу цікавих фактів, вдалих цитат з художньої літератури та нетипових висновків, бере фокус з глобальних позицій прицілюючись на локальні проблеми. Таких яскравих книг нам бракує у сфері популяризації історії для широких мас.
