Улюблені книги: Поліна Кулакова

фото: Таня Івасенко 

Поліна Кулакова – прикарпатська письменниця (зараз проживає у Львові), авторка шести романів і короткої прози у жанрах містичного детективу, гостросоціального та психологічного трилеру. Дебютувала з роман «Я пам’ятатиму твоє обличчя» (2014 р.), а наступну книжку авторки «Корсо» номінували на премію «ЛітАкцент-2017». Психологічний детективний трилер «Дівчина, яку ми вбили» став третім романом письменниці, права на екранізацію якого придбала кіностудія «Film.UA Group».

БЛІЦ-ІНТЕРВ'Ю

Чи читаєте електронні книжки, слухаєте аудіокнижки? Електронні ніколи, бо мені не зручно читати з телефону, а старенька читалка спочиває десь в країні забутих речей. Щодо аудіокнижок, то зрідка слухаю в транспорті, або коли малюю.

Недочитані книги: Вкрай рідко недочитую почате. Останні роки я майже не вибираю те, що мені у підсумку категорично не сподобається, хіба буває, що книжка потрапляє не в той настрій, тоді я її відкладаю до кращих часів. Зараз у статусі недочитаної лежить «Подорож письменника» Крістофера Воґлера і тільки через те, що нонфікшн я читаю вранці/вдень (так мені краще засвоюється інформація), а останні місяці мій графік із цим ніяк не збігається.

Особистість чи особистості, які надихають: Мабуть, тепер найбільше надихають незламні українці, які попри всі реальні жахіття війни продовжують жити, творити та дивитися у майбутнє з надією.

Музика, що створює настрій: Зазвичай я слухаю щось рокове, альтернативне — від Metallica до Twenty one pilots. А от пишу і читаю частіше в тиші, або зрідка під різні інструментальні добірки.

Фільм(и), що вразив: Моїм улюбленим фільмом ще з дитинства залишається мюзикл «Звуки музики» 1965 року. А з останнього, що вразило до глибини душі — «Снігова спільнота». Це реальна історія авіакатастрофи в Андах.

Улюблена екранізація. З останнього, то обидві частини «Дюни» Дені Вільова. Це той випадок, коли мені дуже сподобалося бачення книжки режисером.

Улюблене місце читання: Ліжко.

Улюблений автор(ка): Стівен Кінг та Арчибальд Кронін.

Улюблений літературний герой: Отець Френсіс з роману «Ключі Царства» Арчибальда Кроніна

Життєве кредо: Бути щирою і в житті, і в творчості.

Кого з митців хотілося б запросити на каву-чай? Дуже хотілося би пригостити чимось Стівена Кінга, а потім подякувати за всі його прекрасні книжки.

Остання прочитана книга: «Асистент» Тесс Геррітсен, в процесі «Двері у літо» Роберта Гайнлайна.

УЛЮБЛЕНІ КНИГИ

«Сяйво» Стівен Кінг. Коли мене просять виокремити лише одну книжку з доробку Стівена Кінга як улюблену, то я зупиняюся саме на «Сяйві». Моторошна зимова історія, про яку, мабуть, чули всі, але не всі читали. Для мене "Сяйво" радше страшна психологічна історія про батька і сина в декораціях розкішного горору, ніж, власне, горор. Тут найстрашніше зло — людина (як і в більшості творів Кінга), алкоголізм та неконтрольована агресія.

«Ключі царства» Арчибальд Кронін. Цей неймовірний шотландський класик — моє відносно недавнє відкриття. До появи перекладів українською я, авжеж, чула про психологічні романи Кроніна, але не читала. Якщо у випадку з Кінгом я можу назвати книжки, які мені сподобалися менше, то в Арчибальда Кроніна поки що сподобалися  всі прочитані, а «Ключі царства» миттєво увірвалася в список найкращих книжок за усе моє життя, отець Френсіс — головний герой роману — став для мене найціннішим персонажем з усіх, про яких я коли-небудь читала. Цієї зими я переживала смерть мами, а повернення до «Ключів царства» допомогло мені справитися з болем утрати. Це неймовірний роман про справжню людину.

«Дюна» (перші три частини основного циклу) Френк Герберт. Я почала збирати книжки з цього фантастичного циклу, не читаючи навіть анотацій — просто хтось з друзів сказав, що це крута історія (таке в мене буває). Потім ці томики терпляче очікували своєї черги на полицях, аж доки у 2021 році моє життя поділилося на «до» і «після». Світ Дюни — це тісне переплетення наукової фантастики, релігії, екології, філософії з купою алюзій на історію людства. Перша книга увірвалася в мою уяву стрімкою пиловою бурею, а кожна наступна прочитана знайшли своє місце і на полицях улюбленого, і в моєму серці.

«Маленький Принц» Антуан де Сент-Екзюпері. Книга, як я перечитую мало не щороку, особливо в моменти неспокою та слабкості. Вона щоразу нагадує мені, що завжди варто бути щирою, бути собою, сприймати життя простіше та знаходити світло навіть у суцільній пітьмі. «Маленький принц» вчить мене дивитися на світ серцем.

«Перевтілення» Франц Кафка. Твір, який я так само час від часу перечитую. Трагедія самотності та відчуження Ґреґора Замзи щоразу відгукується в мені й ніби залазить під шкіру. Проте не можу сказати, що ця любов зародилася з першого погляду, позаяк у шкільні роки, через брак життєвого досвіду, я не могла зрозуміти увесь глибокий символізм, метафору, і не могла відчути трагедію головного героя, ніби власну.

Читайте також: Бігти від себе й до себе. Інтерв’ю з письменницею Роксоланою Жарковою

Підтримати проект