Ірен Роздобудько «Неймовірна. Ода до радості»

02.08.2023

Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,

І жах ночей, що покривають плач,

Ти, зраджений життям, яке любив так палко,

Відчуй найглибше, але все пробач.

Здається, падав сніг? Здається, буде свято?

Заквітли квіти? Зараз чи давно?

О, як байдуже все, коли душа зім’ята,

Сліпа, безкрила, сунеться на дно…

А ти її лови! Тримай! Тягни нагору!

Греби скоріше і пливи, пливи!

Повір: незнане щось у невідому пору

Тебе зустріне радісним: «Живи!»

Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти

І підповзуть, як нитка провідна,

Ти приймеш знов життя і так захочеш жити!

Його пізнавши глибоко, до дна!

Олена Теліга

Книга Ірен Роздобудько «Неймовірна. Ода до радості» розповідає про справді неймовірну жінку українку, жінку-воїна, жінку-силу, жінку-відчайдушницю – Олену Телігу. «Поетка вогненних меж», – так її назвав Дмитро Донцов.

Потужна публіцистка, письменниця, учасниця ОУН, просто красуня. Ну хто не чув про капелюшки Теліги, – неабияка модниця! Але найголовніше не це – вона вражає силою характеру. Власне у цій книзі перед нами жива Олена Теліга. Авторка максимально оживила для нас свою героїню. Подеколи закрадалася думка, чи таке можливо?... Читач наче впритул сидить біля Олени, її друзів, родини... Затамовує подих, то майже не може дихати, то дуже переживає за героїню, хоч знає уже добре, що в кінці чекає на неї: «гаряча смерть, не зимне умирання…». Родзинкою роману є вірші поетки, майстерно вплетені у канву твору, уривки із листів, спогади про Олену... Вони дуже підсилюють сюжет, вони на своєму місці... Ірен Роздобудько просто горить, коли розповідає про Олену Телігу (гляньте сюжети на ютубі із її презетацій), тому книга не могла вийти нецікавою, неправдоподібною... Горіти кожним днем... Так жила Олена і «не проміняла життя на мідяки...».

А ще знаєте, що надважливо!? Ця книга не сльозлива, хоч я думала, що плакатиму там багато, однак цього не сталося.... Серце тремтіло упродовж читання, але сльози бризнули лише в кінці, бо там не сила їх стримати... І не бійтеся цього. Ця книга дуже сильна, світла і вона більше про героїку, а не про втрати... Тут нема розпачу і скигління, натура Олени Теліги розкрита прегарно, годі краще уявити! Вона могла не їхати у «свій ранений Київ» 1941-го... Вона могла покинути Київ, коли смерть уже ходила за нею назирці, вона могла, але не захотіла... А що її чоловік – Михайло? Красень, музикант-бандурист, коханий, той, хто розділив усе із своєю любою Оленою... Він пішов на гарячу смерть разом з дружиною, бо, певно, інакше не міг... І ось цей момент для мене найвеличніший і водночас найтрагічніший. Що думали в останні миті життя ці світлі люди? Свідки з місця події казали, що мало хто з мужчин тримається так, як ця гарна жінка...

І ще одне… Ця книга про радість, недарма має підназву «Ода до радості», бо Олена Теліга вміла жити й радіти, в неї не було часу на поразки, сварки і здогади. Вона ловила життя.

Олену Телігу ведуть....

Ведуть... Це одні з останніх слів у книзі.

1942 року Олена Теліга разом із чоловіком та іншими справжніми українцями була розстріляна в урочищі Бабин Яр, що в Києві. Ось і згасло життя тієї, яка так прагла жити для України, для свого найдорожчого Києва, задля радості...

Усі, хто вважає себе українцем по духу і крові, має прочитати цю книгу. ВОНА – ЯК ЩЕПЛЕННЯ ПРОТИ БЕЗВІР’Я, неправди й лицемірства. Бо ця книга про Олену Телігу. Хто ще не знає про неї?... Слава нашим видатним українцям. Вічна слава !... Щиро дякую авторці книги за цю силу!

І кілька цитат з роману наостанок: