Острівці історій: українська дитяча література у воєнний час знаходить голос у Шотландії

Саме жіночі голоси — авторок, дослідниць, менеджерок, перекладачок — сьогодні формують звучання української дитячої літератури у світі. Вони впевнено виводять наші книжки на нові континенти, перетворюючи особисті історії на універсальні, а культурну пам’ять — на мову діалогу. Це голоси, які знають, як говорити з дітьми про втрату й надію, про страх і силу, — і роблять це фахово, тепло, і з гідністю.

Цей репортаж — про події, що сталися у Шотландії, але мають значення далеко за її межами. Про те, як українські книжки прокладають шлях до нових читачів завдяки жінкам, які не лише пишуть і досліджують, а й створюють мости розуміння — між культурами, мовами, і двома різними реальностями, які мають точки дотику. У найтемніші часи саме дівочі голоси стають носіями світла — несучи у кожному тексті частинку дому, яку можна розгорнути й читати разом.

У Шотландії налічується приблизно 790 островів, з яких понад 90 — заселені. З початку повномасштабного вторгнення українські видавництва загалом випустили більше 900 книжок про війну, з яких майже 130 — дитячі. Здавалося б, ці факти не мають нічого спільного. Але саме в Сент-Ендрюсі вони несподівано перетнулися — і зробили так, щоб голоси українських дитячих письменників залунали ще голосніше.

Що читають діти під час війни?

Які історії стають для них безпечним куточком, даруючи відвагу та відчуття єднання, коли навколо — руйнування й небезпека?

16 квітня 2025 року у шотландському містечку Сент-Ендрюс відбувся вечір “Писати для українських дітей під час війни” — подія з серії Byre World, яка об’єднала науковців, письменників і читачів, щоб дослідити стійкість і надію, які несуть сучасні українські дитячі книжки.

Інтерес до дитячих історій України в Шотландії

З 2022 року українська дитяча література, яка не боїться говорити про складне й суперечливе, привернула наукову увагу докторки Емілі Файнер, старшої викладачки Школи сучасних мов і директорки з впливу та інновацій в Університеті Сент-Ендрюса, та її аспірантки Віки Медвідь. Вони досліджують сучасну українську дитячу літературу у Школі сучасних мов (School of Modern Languages) і Школі англійської філології (School of English) в шотландському університеті Сент-Ендрюса (St Andrews University).

Я була рада, що наша аудиторія змогла дізнатися, як уважно українські автори радяться з фахівцями з психології, коли пишуть про війну для дітей. Їхня відданість складним темам — таким як втрата, інвалідність і історична травма — справді надихає.

— Емілі Файнер

Щоб познайомити шотландську аудиторію з цим літературним світом, вони запросили гостей з України:

Сашу Войцехівську — авторку, чиї історії надихають досліджувати Україну очима дитини;
Ярославу Юдіну — менеджерку книжкових проєктів;
долучитися онлайн — Анастасію Лавренішину, Катерину Єгорушкіну та Галину Ткачук, письменниць, що поєднують фантастичні світи, гумор і терапію словом із воєнною реальністю.

Живучи в Шотландії та досліджуючи українську дитячу літературу вже понад три роки, я чітко бачу: наші книжки мають великий потенціал для видання за кордоном. Як аспірантка університету Сент-Ендрюса і промоутерка української книжки у Шотландії, я часто спілкуюся з українськими видавцями й за першої ж нагоди порушую тему перекладів і поширення української дитячої літератури англійською.

І, на жаль, щоразу чую приблизно одне й те саме, але в різних версіях:

– В іноземців і своїх книжок повно.

– Дитячі книжки зараз і в Україні продаються так собі…

– А хто цим займатиметься? Як це продавати?

Але, можливо, настав час вийти за межі цих обмежувальних переконань. Українська дитяча книжка — це якісний, естетично й емоційно потужний продукт, який ще не розкрив свого потенціалу на міжнародному ринку. І саме зараз, коли увага світу зосереджена на Україні, ми маємо унікальну нагоду її представити.

Не обов’язково починати з великих накладів — достатньо пілотного тиражу в кілька сотень примірників англійською. А далі — аналіз, висновки (спойлер: приємне здивування!) й розширення асортименту.

Тим паче, що за кордоном купівельна спроможність вища, а головне — цільова аудиторія вже тут. Це українські родини, які евакуювали дітей у безпечніше місце після початку повномасштабного вторгнення. І саме вони — перші читачі, які чекають на ці книжки. Тож давайте об’єднувати зусилля — автори, видавці, перекладачі, куратори культурних проєктів. Бо хто, якщо не ми?

Нині українці — носії історій, які здатні торкатися сердець. Сміливі завжди мають щастя, чи не так? 

— Віка Медвідь

Як сприйняли українську дитячу книжку в Сент-Ендрюсі?

Понад 40 мешканців і гостей Сент-Ендрюса зібралися в театрі Byre, щоб побачити українські видання, поставити запитання і — неодмінно — захопитися. Подія виявилась живою, зворушливою, щирою.

Поступово виникло глибоке розуміння: дитяча література може стати острівцем надії — навіть у найтемніші часи. А кому, як не шотландцям, знати ціну островам? Зірки зійшлися: ми слухали, говорили, ділилися страхами й мріями. За 90 хвилин ми стали спільнотою.

Попри 4000 кілометрів, що розділяють Україну та Шотландію, зв’язок виник миттєво. Вечір завершився обіймами, сміхом і новими ідеями для спільних книжкових проєктів.

Коли по завершенню промов настав час для живої бесіди із залом, я на мить відчула, як напружилась у мені кожна жилочка. А що як зараз усі мовчки розійдуся й поділяться з домашніми своїми дивними відчуттями від цього вечора? Адже, ясна річ, що виходити із затишної бульбашки мирного життя — малоприємний досвід.

Та натомість потягнулася перша рука — із запитанням про те, де придбати книжки, які ми з дівчатами згадували під час виступів. Наступна пані подякувала й додала: «Дитячі книжки воєнного часу не тільки для вас важливі, про них же весь світ має знати!». Тоді посипалися уточнення від інших слухачів: щодо того, чи вже включені сучасні дитячі книжки про війну у шкільну програму; як вибрати книжку про війну, щоб вона не ранила й водночас усе пояснила; на яких ресурсах можна дізнатися більше про українську літературу… Я полегшено видихнула — це були запитання щирого інтересу, розуміння й підтримки. Ці п’ятдесят людей уже розширили своє розуміння України. І понесуть його із собою до друзів і родини. Про що ще ми могли мріяти, беручи участь у культурному заході за кордоном?!

— Ярослава Юдіна

Читання “Таємної ради вітрів” у Данді: як це було?

Проєкт не обмежився Сент-Ендрюсом. У школі Rowantree Primary School у місті Данді — назва якої напрочуд символічна (rowan tree — горобина, що уособлює захист і стійкість) — відбулося інтерактивне читання.

Саша Войцехівська презентувала свою книжку “Таємна рада вітрів” шотландським школярам. Діти танцювали, кружляли, уявляючи себе вітрами з історії. Мовного бар’єру не відчувалося — Саша розмовляла з ними серцем. Хоча, безумовно, вільний рівень володіння англійською Саші таки трохи став помічним. (Ненавʼязливо ведемо до того, що українські письменники, медіа- й культурні діячі мають знати іноземні мови на високому рівні — передусім для того, щоб бути голосом України, який розповідає про наші здобутки іноземним колегам.)

Двох годин читань вистачило лише на десяток сторінок, але цього виявилося достатньо: після заходу вчителька Ванесса Бітті написала імейл з вдячністю та проханням надіслати текст книжки повністю. Школярі були настільки захоплені, що не могли заспокоїтися, доки вчителька не пообіцяла дочитати історію на позакласній годині. Окрім того, діти прониклися історією про вітри так, що запропонували декілька власних бачень її обкладинки.

Це і є той цільовий зворотний зв’язок, про який мріє кожна авторка. Окрім прохання про продовження, вчителі й учні також щиро цікавилися, де можна знайти українську літературу англійською, і запросили на нові зустрічі з українськими письменниками.

На кожній моїй читанці хтось із дітей запитує, скільки мені років і скільки книжок я написала. Уже на п’ятій хвилині події в школі міста Данді я була певна: сьогодні на мене чекають ті самі питання.

Бо коли ти приходиш до дітей із відкритою душею та цікавою історією, вони відповідають взаємністю — абсолютно мовонезалежною любов’ю. Хіба що замість того, щоб давати п’ять наприкінці, вони легенько стукали кулачком у мій. От і вся різниця.

Після зустрічі я отримала кілька дитячих малюнків. На одному з них майорів прапор України. Отже, дитина або спитала в учительки, як він виглядає, або сама загуглила. А ввечері хтось із дітей розповів батькам про нашу зустріч — і, можливо, попросив їх почитати разом щось про Україну.

Як ніколи раніше, я відчуваю, що українські книжки потребують перекладів і розповсюдження за межами нашої країни. Як і ми, українські письменники, потребуємо зустрічей із дітьми за кордоном. Бо ми привозимо їм не лише книжки — ми привозимо часточку України.

Того дня шотландські діти пішли додому з нашою країною у своїх серцях. І той вогник гріє мене за тисячі кілометрів від учнів школи в Данді.

— А в Україні є торнадо?

— Ні, немає.

— Скільки книжок ви написали?

— Дев’ять. Це ті, які вже надрукували.

— Як ви живете під час війни?

— Майже так само, як і ви. Діти в нас ходять до школи, гуляють і відвідують книжкові ярмарки. Щоправда, іноді в нас лунає повітряна тривога — тоді ми зупиняємо всі справи й ідемо в безпечне сховище. А коли загроза минає, повертаємося до своїх справ.

— А скільки вам років?

— Тридцять три.

— Ого!

— Саша Войцехівська

Українська дитяча література настільки багата й різноманітна, що в ній знайдеться все: і про Шотландію, і про інші країни. Саме тому її варто популяризувати якомога активніше — де б ви не знаходилися. Наприклад, будяк — національний символ Шотландії, тож книжка «Мандрівка пана Будяка» (Віват, 2023) є особливо доречним кандидатом для перекладу й видання саме тут. Як і «Таємна рада вітрів» Саші Войцехівської, книжка має всі шанси відгукнутися міжнародній аудиторії — завдяки яскравим образам, природним метафорам і теплому, по-людськи щирому оповіданню.

Я багато працював з різними проектами як ілюстратор і дизайнер, проте робота саме з книжками завжди видавалась мені найцікавішим руслом. «Мандрівка пана Будяка» стала першою написаною мною книжкою. Оскільки я в першу чергу художник, то і почалось все з начерків героїв, пошуку образів і оточення, а історія впліталась в цей всесвіт вже поверх пошукових ескізів. Обсяг історії спочатку був меншим, проте з легкої руки Олени Рибки ми розгорнули потенціал цих пригод на 48 сторінок і сильно доопрацювали текст (що безперечно пішло історії на користь!). В цілому ж сам процес створення був тією ще пригодою, Будяк малювався безсонними ночами після роботи, у вихідні, на лікарняних, паралельно з іншими проектами, і тим не менше книжку таки вдалося завершити і видати, правда поки що тільки в Україні. Звичайно цікаво було би побачити «Мандрівку пана Будяка» видану іншими мовами, подивитись на реакцію маленьких читачів з інших країн. А можливо і створити якусь нову історію яка їх зацікавить. Розпочавши, можливо, з Шотландії!

— Євген Харук

Що ми для себе зрозуміли?

Українська дитяча книжка викликає міжнародний інтерес. Шотландські читачі — і дорослі, і діти — не мають обмежених очікувань, які іноді є у самих українських авторів: ніби всі тексти мають бути про війну. Вони щиро зацікавлені в українських історіях і готові підтримати вихід наших книжок на міжнародний ринок.

Найочевидніший висновок: нам потрібно більше якісних перекладів. Перш за все — англійською. І це напрям, над яким варто працювати вже зараз.

Маленькі кроки до великої спільної мети

І подія Byre World, і читання “Вітрів” у Rowantree стали не просто заходами, а початком нових колаборацій, обміну досвідом і ще одним культурним містком між країнами.

Українська дитяча література, загартована війною, знаходить нових читачів і нових друзів далеко за межами України. Наше завдання — допомогти їй іти далі. Іноді — мовно. Іноді — логістично. Іноді — просто повіривши в її здатність проходити крізь культурну специфіку й ділянки мовних кодів, що не співпадають.

Шотландські слухачі були щиро вражені кількістю та якістю сучасної української дитячої літератури. Багато хто з них щиро зізнавалися: вони навіть не здогадувалися, що українська культура така багата. Припускаємо, шотландці в таких думках не єдині.

Тож вважайте, це наш обовʼязок — розповідати про українців світові. Навіть про, здавалося б, найменші наші здобутки.

І перші іскри промоції української дитячої книжки в Шотландії — лише початок. І якщо кожна книжка — це світло, то з кожним перекладом воно стає ближчим до тих, хто потребує надії.

Підтримати проект