онлайн-журнал про книги та літературу
«Дебютанти» — серія розмов з авторами і авторками, які тільки починають свій творчий шлях, чиї дебютні книги нещодавно вийшли або ж незабаром вийдуть в українських видавництвах. Наша мета — підтримати нові голоси сучасної української літератури.
Ірина Кацімон – українська письменниця в жанрі фентезі та фантастика. Народилася на Київщині, за освітою – медична сестра. Ілюстраторка та видавчиня.
У 2023 році дебютувала з романом у жанрі міського фентезі «Доторкнутись до небес», а наступного року з антиутопією «Мрії з піску».
Активно веде соціальні мережі про свій досвід самвидаву. Власниця п’ятьох котів.
Вітання, Ірино! Радий, що відгукнулася. Поділись, будь ласка, своєю історією письменницького шляху?
Рада взяти участь в такій крутій ініціативі! Вигадую історії, скільки себе памʼятаю. Через хороші оцінки в школі, я буквально заборонила собі думати, що маю право займатися творчістю і повинна обирати лише серйозні, складні професії. Але в мене не вийшло себе підставити, тож сьогодні я пишу книги, малюю до них ілюстрації та активно веду соцмережі (так, дуже не творча діяльність).
Я вигадувала своїх персонажів в дитинстві, списувала зошити на 96 сторінок й давала читати однокласницям та однокласникам й іноді навіть вчителям.
У 2022 році я знайшла свої старі наробітки й зрозуміла, що по-справжньому можу бути щасливою лише створюючи світи, якими ділюся.
Чому саме обрала формат самвидаву, а не співпрацю з видавництвами?
Я розуміла, що збираюся робити все по-максимуму сама. Знала, що малюватиму ілюстрації, вестиму сторінки в соціальних мережах, що мій чоловік програміст може зробити мені сайт, також, вже мала ФОП. Всі ці факти додатково спростили мені початок та суттєво зменшили витрати.
А ще я хотіла зануритися в цю справу з головою. Зробити все можливе, щоб письменництво стало моєю єдиною професією. Щоб я жила й мала перспективи росту в сфері письменництва. Досі в це вірю, досі цього прагну.
Фактично, ти «автор-художник-видавець»? Що найважче у цій «літературній трійці»?
Для мене особисто це бути ілюстраторкою. В першу чергу морально. Я буквально плакала, коли малювала обкладинку «Мрій з піску». А так, як я розумію, як це виглядає всередині моєї голови, то відповідальність до того, щоб повторити ці картинки, росте.
Фізично найважче, звісно, бути видавчинею. Особливо коли я не маю команди на постійній зарплаті, лише проєктні замовлення. Треба бути самій собі начальницею й контролювати все. На це треба багато нервів, завзяття й сміливості робити щось, у чому в мене ще немає досвіду. Але далі цікавіше. Видаючи другу книгу «Мрії з піску», я вже могла використати набуті знання. А знання та досвід це безумовно корисні речі.
Як тобі вдається комунікувати з читачами? Які майданчики обираєш для просування своєї творчості?
Сьогодні найкомфортнішою для мене соціальною мережею є Instagram. Там я можу ділитися процесом написання нових робіт, своїм життям, а також регулярно долучаюся до перевірених зборів, щоб зробити свою справу ще на краплинку кориснішою. Також я публікую відео в TikTok та (дуже нерегулярно) в YouTube. Останній майданчик я тільки вивчаю й збираю зусилля займатися каналом постійніше. Проте, на YouTube легше розповісти щось розгорнутіше. Вже маю там кілька відео про самвидав та мій шлях письменництва, готую нове відео (трансляція з моєї першої презентації «Мрій з піску»).
Стівен Кінг говорив, що ідею хорошої книги можна описати всього одним реченням. То про, що твій дебютний роман «Доторкнутись до небес»?
Міське фентезі з ангелами та темою пошуку себе.
З міського фентезі у дебюті ти переходиш до пригодницького з елементами антиутопії у «Мріях з піску». Це творчий пошук, експеримент з «відтінками фентезі» чи сама історія «вибирає» собі напрямок?
Фентезійний світ мені сам по собі близький. Але, мені здається, що кожна історія, яку я вигадую все одно має фокус на персонажах більше, ніж на світові. Тож я можу радити мої книги й тим, хто фентезі не любить!
А з вибором наступного жанру мені було просто. Світ «Мрій з піску» мені просто наснився. Я відчувала настрій й атмосферу того світу і мені настільки це сподобалося, що я не погодилася його відпустити.
А взагалі мені подобається використовувати фентезійні елементи для своїх власних цілей. В «Доторкнутись до небес» ангели для того, щоб порушувати питання істини, в «Мріях з піску» зіпсований світ повинен був порушити питання екології, але інші фентезі елементи взяли на себе ще більше відповідальності. Будь-яка магія в моїх книгах має свою роль. Лише іноді це просто прикольно. Наприклад жуки-чорнотілки та квантові мокриці з «Мрій з піску», але й вони вдало грають свою роль у важливі моменти!
Чого бракує, на твою думку, саме українському фентезі сьогодні?
Українського фентезі. Будь-які книги все одно створюватимуться під впливом сьогодення, тож важко написати книгу, яка не відгукнеться нікому, адже ми живемо в одному світі (звісно завжди є винятки). Адже книги це не тільки про самовираження, а і про пошук підтримки, пошук однодумців. Чим більше книг, тим легше буде знайти свою!
Як гадаєш: про що писатимуть українські фентезисти (-ки) в майбутньому?
Все, що написано цікаво, буде написано цікаво. Тут навіть буде не важливо про що і в якому жанрі.
В яких літературних подіях брала участь останнім часом?
Здається, цього року я була всюди! І на «Фанконі», і на «Книжковій Країні», і на «BookForum». Враження безцінні, адже книжкові події, для мене як письменниці, це можливість зустріти своїх людей. Наживо побачити та відчути результат своєї праці. Зізнаюся, ще рік тому, я вірила, що не виходитиму з дому ніколи. Але цього року я таки вийшла кілька разів і мені сподобалося.
Над чим ти працюєш зараз? Розкажи трішки подробиць, якщо можеш?
Збираю свої сили в кулак, щоб стукнути ним по клавіатурі та дописати другу частину дилогії «Мрії з піску». Я розумію, що там повинно відбуватися, знаю, що повинна написати. Вигадування для мене зараз не проблема. Більше проблема те, що я знаю, що хочу написати й боюся не написати це так, як хочу. Чим гарніші й цікавіші мені планую сцени, тим морально важче до них прикластися. І я хочу бути готовою. Налаштованою. Минулого року, коли завершувала першу частину «Мрій з піску», то мала схожий досвід. Тоді я майже не підходила до рукопису місяць, перед тим, як дописати останні розділи.
Мабуть це нормально, але я вже хочу прожити цю історію до кінця. І хочу, щоб її могли прожити мої читачки та читачі. Я люблю «Мрії з піску» всім серцем й не можу дочекатися моменту, коли зможу поділитися нею зі світом.
