Володимир Кузнєцов «Химороди»

Видавництво «333», 2024. 272 с.

«Немає іншого шляху, що виводить за межі цього світу, який був би в руках людських. Тільки вбивство може наблизити людину до Бога. Бо вбивство – то і є Бог»

Історичний горор незвичне та неординарне явище для української читацької спільноти. Ми можемо згадати декілька химерних оповідок ХІХ – початку ХХ століття. Звичайно, неможливо оминути історію «Гегемон» зі збірки «Перший кошмар» (видана горор спільнотою «Бабай») теж авторства Володимира Кузнєцова. Тому книга «Химороди» стає ще однією брилою у будівництві «темної» української літератури.

Історії з «Химородів» ведуть нас кривавими стежками від пізнього Середньовіччя і губляться у непевному майбутньому. Ми подорожуємо українськими Карпатами та Поліссям, революційним Львовом і просоченим нафтою Дрогобичем, німецькою землею, що кровоточить від ран Тридцятилітньої війни та жахами 1945 року, чумним Міланом та апокаліптичним Пекіном. Вигаданими світами та найглибшими прірвами. Однак не такими темними, як справжня людська душа.

«Вугільно-чорні тіла, що сочилися цівками диму. Одяг – горілі лахміття, ще тліючі на кінцях. Обличчя – застиглі маски з рваними дірами ротів та провалами очниць, що стікали сукровицею. Руки – кістляві, покручені, мов сухе гілля» («1945-.2-V»)

В своїх історіях автор непомітно пригадує нам тисячі інших оповідок. Про вічне кохання та кару з «Лісової пісні» («Вовкулача сльоза»), майрінкового героя з «Ґолема» – Вассертрума та кабалістичні таємні знання («Темура»), лавкрафтіанський жах перед глибинами невідомої безодні «Храму» («Абісаль»), жінку-божество фон Захер-Мазоха («Ініціація») та брутальну атмосферу «Конаніади» Роберта Говарда («Прихисток сповна злодіїв»). Чи відвертою замальовкою справжнього жаху війни, яка приносить тільки біль, зґвалтування та руйнацію («Знаряддя»), або ще гірше – своєю циклічністю, незавершеністю і вічною мукою(«1945–.2–V»).

Звичайно, не всі оповідки з «Химородів» можна назва монолітним, концентрованим і «чистим» жахом. Адже автор частує читача і темним фентезі, кіберпанком та просто старими добрими «дивними історіями» («weird tales»), що надає розповіді соковитості та атмосфери.

«Ревіння сирен, обірвавшись на піковій ноті, сповістило про закінчення. Сил боротися з чорнотою вже не було» («Джаггернаут»)

Історія із «Щуроловів» видається найтемнішою у збірці, психологічно важкою чи навіть найреалістичнішою. Автор на прикладі «сліпих-зрячих-вихователів» притулку, зумів показати весь жах тоталітаризму Радянської Імперії. Де сліпота – це люди, що існують в комуністичному світі/таборі, зрячі – це червоні наглядачі/партійники (які теж можуть отримати кулю – позбутися зору, померти та зникнути), а вихователі – крива верхівка монстра, що «з’їдала» і зламала мільйони життів.

Проте, втекти з цієї червоної в’язниці можливо. І вкотре переконуємося, що люди — найстрашніші чудовиська.

«Остання людина на землі пережила останню бойову машину. Відтепер – він сам-один посеред великого мовчання. Фінальним слабким спалахом проступає індикатор на пульті…. У холодній порожнечі він – Бог перед початком акту творіння» («Абісаль»)

P.S. 1. Невимовною окрасою збірки є ілюстрації створені величезною командою ілюстраторів (Андрій Данькович, Дарця Зіронька, Ірина Гуріна, Катерина Кошилева та Андрій Дякуів), які роками творять унікальні зразки українського темного мистецтва.

P.S. 2. І на сам кінець, нове «Видавництво 333», створене волонтерами Богданом Кордобою (UA Comix) та Сандрою Конопацькою (Благодійний фонд На Варті UA, ex-Daily Metal), з перших днів «на варті Світла»: підтримуючи наші ЗСУ закупівлею дронів і пакуванням такмеду, віддаючи 10% коштів з усіх книжок та мерчу видавництва. Тому у Темряви не має шансу…

Замовити книгу

Підтримати проект