онлайн-журнал про книги та літературу
Наша сучасність – складна й драматична. Проте і в таких умовах письменники пишуть книжки, видавці їх видають, а читачі очікують на них і читають. Для письменниці Тетяни Белімової початок повномасштабної війни Росії проти України став одним із визначальних стимулів для написання нового твору – роману «Чужа провина». «...Саме тоді з’явилося усвідомлення, що маю дописати історію кохання Марусі й Василя попри все. Дописати, аби ворог не думав, що зломив нас і що наше життя зупинилося», – зазначила письменниця в авторській передмові.
Продовження історії за читацьким запитом
У романі «Чужа провина», що є продовженням раніше написаного твору «Винуваті люди», Т. Белімова значно розширила суспільно-політичний контекст подій, розгорнула тему Першої світової війни, спроєктувала минуле на сучасне, сформувавши бачення історії, яка повторюється. Проте ключовим поштовхом продовжити історію з попереднього твору для письменниці все ж стала читацька рецепція: як вона сама зізнається в авторській передмові, «нового роману ніколи не було б, якби не читачі». Схвальні відгуки стали не лише приводом знову взятися за, здавалося б, художньо завершену, хоч і з відкритим фіналом історію, а й джерелом натхнення, важливою підтримкою для авторки у важкі часи. Розгорнута в романі «Винуваті люди» історія мала б мати продовження і з жанрового погляду – цей момент відчувала й сама письменниця, визнавши, що «відкритий фінал – не найкращий спосіб завершити історію».
Старі-нові герої
Як і в попередньому романі, у центрі твору – постать Марусі, з котрою пов’язані інші персонажі (більшість із них уже відомі читачеві, проте в новому творі в кожного з них інші життєві обставини, а, відповідно, нові можливості). Значний інтерес викликають змодельовані письменницею перипетії в житті Василя, його доньки Зої та сестри Варвари. Яскравим засобом індивідуалізації героїв, виявом свідомості й характерів є їхнє мовлення. Так, грубість і некультурність п’янички-росіянки Машки (прикметно, що етноментальна відмінність Машки й Марусі увиразнена різними формами одного імені) показані не так через її портрет, як через експресивне, уривчасте, пересипане лайливими словами й прокльонами мовлення. Розщеплену й нестійку свідомість Зої, батько якої українець, а мати – росіянка, теж яскраво репрезентує її мовлення.
Концепт провини / вини
Одна з функцій назви твору реалізується у частковому розкодуванні його ідейного змісту, підтексту, тобто того прихованого від поверхневого рівня прочитання сенсу, який автор вкладає у свій текст. Як і в попередньому романі, у назві нового твору Т. Белімової головним є поняття провина / вина. Зображуючи в обох творах своїх героїв у вирі громадянських заворушень, воєнних подій, у колі родинних перипетій, драматичних обставин, письменниця, а відтак і її читач замислюються над чинниками, що визначають життєвий шлях людини. Ідеться про проблеми вини, спокути, страждання, випробування, щастя, кохання. Незрима нитка проходить крізь увесь твір, оприявнюється в питаннях: хто / що винен / винне у тому, що відбулося з героями? На відміну від попереднього роману, у новому творі вже не так вчинки й дії героїв роблять їх «винуватими» (і перед самими собою, і перед іншими), а життєві обставини, суспільно-політичні події, у вирі яких вони опиняються, спричиняють страждання й поневіряння. Проте у романі Т. Белімової немає однієї й готової відповіді. Очевидно, авторка прагнула, щоб кожен читач шукав свої відповіді на питання, які виникають під час читання, тим самим розширюючи інтерпретаційну сферу роману як «рухомого» й «відкритого» тексту (У. Еко), продукуючи серію його можливих прочитань.
Концепт провини / вини, набуваючи у романі значення екзистенційного чинника, поглиблюється алюзіями на твори М. Коцюбинського. Загалом, контекст Коцюбинського – цікава й продуктивна творча знахідка письменниці. Назви других частин в обох романах – «Коні не винні» («Винуваті люди») та «Дорогою ціною» («Чужа провина») – спонукають обізнаного читача інтерпретувати зміст у відповідному ключі, шукаючи аналогій і перегуків. Проте інтертекстуальний пласт не обмежується творчістю М. Коцюбинського: назва першої частини роману «Чужа провина» – «Політика» – відсилає до творчості Григорія Косинки (новела з аналогічною назвою написана 1926 р. і своїм суспільно-політичним тлом суголосна історичному контексту роману Т. Белімової). Текст Г. Косинки присутній у романі й у формі епіграфа (дев’ятий розділ).
Буремні події – сторічне суголосся
Роман «Чужа провина» зображає події 1917–1921 років. Висвітлення періоду національно-визвольних змагань, зміни влади та ідеологій вимагало від авторки значних пошукових, навіть дослідницьких зусиль. На основі документальних свідчень та консультацій із фахівцями їй вдалося масштабно відтворити події 1917-го року, не обмежуючись показом лише того, що відбувалося в Києві, а й розкрити настрої представників різних суспільних верств, події в інших містах (зокрема, віче в провінційному містечку Ставищі). Події, що стали історичними, подано крізь призму сприйняття конкретної людини. Показовим у цьому сенсі є зображення української маніфестації 1 квітня (19 березня) 1917 р. (перша частина, третій розділ) очима Варвари Ясенської. Очевидно, чи не найскладніше було відтворити долі окремих людей у вирі трагічних подій революцій і війн. Проте письменниці вдалося виконати це непросте завдання шляхом майстерного вписування приватних історій, індивідуальних переживань у суспільний контекст й показом не просто інтегрованості долі окремої людини в епоху, а й її нерозривного зв’язку з часом, в якому випало жити.
Суспільно-політичні події поза волею героїв роману стають частиною їхнього життя, упливають на приватне, особисте (наприклад, переживання Варвари, які спричинили те, що вона втратила дитину, зумовлені обшуком у квартирі Ялових, у результаті чого був знайдений «надрукований Третій Універсал на аркуші сірого газетного паперу»). Буремні події вимагали від героїв визначення з політичними поглядами й оцінками, вироблення ставлення до інших (так, Дениса непокоїть питання: «...до кого зарахувати Марусю. До пригноблених чи до гнобителів?», яке він врешті вирішує у практикований більшовиками насильницький спосіб: підпалює Марусину чайну).
Написання твору в час війни Росії проти України спонукало письменницю до виразних антивоєнних акцентів. У романі повсякчас відчуваються перегуки, паралелі й аналогії між минулою й теперішньою ситуаціями. Так, те, що чинили більшовики в 1918 р., подібне до того, до чого вдаються їхні нащадки, новітні росіяни: «Матінка Ялова... подумала, що більшовики геть здуріли, якщо луплять із своїх гармат по мирних будинках, адже поруч нема ніяких військових, Арсенал далеко – чи не з іншого боку міста». Відтворене у романі засвідчує, що за більше ніж сто років ні сутність росіян, які були й залишаються «ординцями з Півночі», ні їхнє ставлення до українців не зазнали змін. Прикметною у цьому контексті є й постать бурята Аюра та його репліка: « – ...Как эти немцы хорошо живут! Не то что мы, русские…». У тому, що відбувається з Василем, у його роздумах розкривається злочинна сутність війни, у якій народи, окремі люди стають жертвами правителів, які розв’язують криваві бійні. Так, Василь усвідомлює, що «не владний над своєю долею, а лише пішак у грі царів та імператорів, для яких людське життя – тільки хрестик у документі».
Усе – заради кохання
Хоча долі героїв невіддільні від подій, що розгортаються, відчувають їх вплив і самі впливають на них, проте є те, що ніби підіймає їх над подіями, над тим, що відбувається навколо, стаючи опорою та сенсом. Це, як і в попередньому романі, – кохання Марусі й Василя, сильне своєю здатністю долати відстані, час, непорозуміння, лікувати рани й тамувати біль («Майбутнє й минуле тепер не мали влади над нею, бо в її теперішньому був Василь – і це було головне»).
Міста і країни
Слідуючи вже виробленій у попередньому романі практиці структурування хронотопу, Т. Белімова і в своєму новому творі демонструє майстерність моделювання художньої багатоплощинності: дія розгортається в декількох просторових вимірах (Ставище, Біла Церква, Закарпаття, Київ, Петроград). На відміну від попереднього роману, тут спостерігаємо розширення меж топосу: значна частина дії, пов’язана з долею Василя, розгортається в Австрії. Реалістичність, максимальне наближення до життєвих реалій у відтворенні перебування Василя у статусі військовополоненого в родині Елізабет Дор в австрійському Тайссенезі досягається завдяки уведенню в мовлення героїв характерної для тієї місцевості лексики, описам тамтешньої природи і способу життя. Ключову роль тут відіграв автобіографічний чинник: під час праці над романом «Чужа провина» Т. Белімова жила в Австрії, зокрема в Тайссенезі.
Проте домінуючу роль у топосфері роману відіграє, як і в попередньому творі, все ж Київ, який і тут залишається місцем радості й горя, надій та розчарувань героїв, улюбленим і рідним містом самої авторки. Образ Києва 1917-го року формований назвами тогочасних вулиць, закладів: події розгортаються на вулицях Фундуклеївській, Тарасівській, Маріїнсько-Благовіщенській, на Думській площі, біля Університету Святого Володимира; герої заходять у гімназію для панянок, їздять на бензинових трамваях тощо.
Дух часу, Тичина та «Золотий гомін»
Історичне тло роману, його хронотоп поглиблені й увиразнені не лише відтвореними подіями, а й особливостями тогочасного побуту та мовлення героїв. Зафіксовані деталі інтер’єру, одягу, лексики формують унікальний колорит епохи, творять історичний дух часу, завдяки чому твір доречно означувати як історичний. Чинниками, що розширюють візію революційного Києва, а також інтегрують роман у міжлітературний простір, є епіграфи до окремих розділів. Так, поетичний епіграф до третього розділу першої частини – фрагмент із поеми Павла Тичини «Золотий гомін» (уважний читач на сторінках розділу зустріне й самого автора цитованих рядків) – не лише увиразнює відтворене, а й стає маркером історичності зображених подій. Епіграф до дев’ятого розділу (перша частина) – фрагмент із новели Григорія Косинки «Троєкутний бій» – відкриває іншу, уже не поетичну ні за формою, ні за змістом, буремну реальність Києва 1917-го року…
Кілька слів про жанр
Завдяки добре виписаному історичному тлу, достовірно відтвореному духу й колориту епохи, роман «Чужа провина» цілком вмотивовано можна визначити як історичний. Проте у творі, як і в романі «Винуваті люди», виразними є й ознаки сімейної саги, любовного, психологічного жанрових різновидів. Окрім того, значну роль у творі відіграють елементи пригодницького жанру (утеча з полону й пригоди в дорозі, народжені й втрачені діти, віщі сни, ворожіння, небезпечні ситуації, несподівані зустрічі тощо). Очевидно, не так важливо доводити доцільність використання щодо роману «Чужа провина» якогось конкретного термінологічного визначення, як визнати те, що Т. Белімовій вдалося створити вартісний за своїми художніми якостями, актуальний за своєю проблематикою і синкретичний за жанровою природою роман, що став своєрідною реплікою у бік сучасних подій та об’єктом уваги широкої читацької авдиторії.
