Стережіться тиші, адже вона здатна знищити. І можете кричати до втрати голосу, бити кулаками по столу, благати навколішки чи втікати за небокрай, а у відповідь почуєте лише луну… П. Матюші, письменнику та перекладачеві, вдалося зробити те, у що важко повірити. Завдяки силі слова він передав тишу, у якій «спогади дають болісну приємність».
Митець грає на контрастах і підкреслює яскраві моменти іронією, зачіпає широкий спектр актуальних тем і подає все крізь неповторну тропіку. Прозаїку вдалося переплести мотиви влади, кохання, війни, подорожей, ненависті, дружби… «Кокліко» – роман, що вмістив у собі світ. Ні, це не перебільшення, адже герої до нестями люблять подорожувати. Поринувши у вир сюжету, відчуєте атмосферу Венеції, Парижа, Лондона, Нью-Йорка, Києва, Сінгапура, Женеви, Будапешта, Франкфурта-на-Майні та інших куточків нашої планети. І це не банальні описи населених пунктів, якими рясніють художні твори. П. Матюша змальовує картинку у своєму тексті, апелюючи до чуттів людини. І так приємно заплющити очі, відчути запах солоного моря, уявити різнобарвні, витончені венеціанські будиночки та краєм вуха почути жваву, хоч і не зрозумілу розмову місцевих. Письменник підкреслює особливі моменти в кожному місті та пробуджує бажання зібрати валізу та чим швидше полетіти за героями.
Однак широкомасштабно залунала в тексті інша тема – смерть близької людини. Не існує життя без втрат, і в кожного своє горе. Син живе без татової турботи та прагне втекти від остогидлої опіки мами; кохана захлинається сльозами від того, що хлопцю прийшла повістка; юначка обирає власне майбутнє та шукає, де зробити аборт; наречена не виходить із коми… Та в один момент усі життя переплітаються. Залунав перший постріл на Сході. Митець не заглиблюється в деталі, а лише мазками зображає перипетії, проте, ці штрихи настільки близькі, особливо у контексті сьогочасних подій. Саме тому з кожною сторінкою все більше затягує сюжет. Що зробить у цій ситуації герой? Можливо, я знайду інший вихід, коли зіштовхнуся з подібним?
Хлопець, про якого йде мова, прагне кохати та бути коханим, розривається між почуттям, докладає зусиль, щоби змінити країну на краще. Він почав марити коханою, яка зараз потрапила в кому. Сни та видіння переплелися з реальністю. Признайтеся собі, що і ви, бувало, глянувши на якусь річ, згадували людину; перед очима пролітали приємні моменти, які пережили разом; коли хотілося обійняти, але коханого чи коханої не було поруч…
Книжка читається неймовірно легко, але що масовий, що елітарний читач знайде для себе цікаві міркування, над якими захочеться пороздумувати. Чому П. Матюша назвав роман «Кокліко»? Чим обумовлена інтермедіальність? Яке ставлення автора до «фатуму»? Де та якою мірою проявляється гра з композиційним каноном?
Автор завдяки вдало розставленим метафорам, інверсіям, епітетам, гіперболам, порівнянням вивищує такі буденні теми, про які навіть не задумуємося. І так приємно вловити філософію автора та глянути на все «свіжим» оком і врешті-решт усвідомити, що «думки володіють нами». А що вже казати про іронію, що пронизує текст?! Хочеться вловити сенси, які закладає письменник у своїх міркуваннях, слідувати сюжету та забути про клопоти, зловити посмішку на своєму обличчі після прочитання іронічного речення. Твір рясніє оригінальними думками!
П. Матюша підколює гострим словом усе – кохання, дружбу, владу та навіть смерть. І в непомітний для себе момент починаєш вболівати за героя, переживати з ним усі перипетії сюжету, подумки запитуєш автора: «За що ти з ним так?» А потім згортаєш книжку та не віриш розв’язці. Що? Кожен по-своєму здивується, дочитавши твір, але, повірте, такого повороту подій ніхто не очікував. Фінал, що здійняв галас, але кричатимете ви! Будете сперечатися з автором, обурюватися, здивуєтеся, а може засмієтеся до сліз, але байдужими точно не залишитися.
Читайте також: Павло Матюша "Вієчка"


