онлайн-журнал про книги та літературу
Бажаєте помандрувати сторінками-вулицями старої Умані? А зануритися у цікаві детективні лінії?
Якщо ваша відповідь ствердна, то у цій книзі чимало таємниць, немов схованих у шкатулці зі сандалового дерева. Там всього сповна: загадкові спіритичні сеанси, зникнення хатньої робітниці, труп у каміні, таємнича смерть графині фон Рей. І всі ці клубочки історій спробує розгадати вишукана й дотепна Софія Нрієвська: так-так, від пильного погляду дружини відставного поліціянта не сховається ніхто!
Ці ретродетективні історії помережані красивим незрівнянним антуражем, неквапливим питтям чаю, сукнями з тугими корсетами й брошками на лацканах піджаків! Інтер’єри будівель, архітектурні ансамблі вуличок – місця, де розгортаються події магнетично приваблюють читацький погляд. То ж не дивно, що виникає цікаве враження: наче гуляєш поміж масштабних колон розділів і смакуєш трояндовий конфітюр, сидячи на обшитому мерехтливим велюром дивані.
І все ж найрозкішніша окраса – діалоги поміж сторінок, які хочеться розбирати на цитати:
Про зміни: «Якщо ви плануєте змінити своє життя – не потрібно довго вигадувати, як...Почніть із найпростішого – не вимийте посуд, як це робили зазвичай. Прокиньтеся на годинку пізніше. Викиньте непотрібні речі...і тоді зміни самі вас знайдуть. Саме так думала Гитель Сип – дівчина, яка вирішила не помити посуд увечері...»
Про ціну простору: «– Розумію. Люблю розумну містечковість. Тамтешній люд знає ціну свободі, смак тиші, вигляд спокою. І тільки особи з провінції здатні по-справжньому оцінити простори великих міст»
Про відгадування настрою вкрай нетрадиційним методом: «Щоб дізнатися про настрій Віри Жукевич, достатньо було подивитися, як вона починає кожен свій ранок. Чашка гарячої кави означала, що її чоловік ненадовго повернувся з чергового відрядження й подав напій їй до ліжка. Якщо день починався з бурхливої сварки з покоївкою Наською (а таке траплялося значно частіше, ніж кава в ліжко), то пані Віра могла на цілий день забути про пристойні наїдки в будинку, бо Наська навіть не підігрівала зготованого»
Про рідкісних діамантів: «Господиня була жінкою витонченою, із досконалими манерами, вихованою – справжньою пані, саме з тих, бачити яких випадала нагода не часто й не кожному. І він десь глибоко в душі пишався, що є тим «не кожним»
Про компліменти, які вміють робити деякі жінки жінкам: «Вона ніяка, – подумки констатувала дружина відставного поліціяна. — Як перемерзла картопля або несолена каша – ніби ще є, проте вже не така, як колись»
Про самозаспокоєння: «Єдине, у чому він знаходив розраду серед порожнечі будинку, – довгі години стояння біля вікна. Вікно те було в невеличкому вузькому коридорі й єдине виходило на вируюче місто: інші – в сад або ж ховалися за шторами у замкнутих кімнатах. Лише стоячи там, Шиман міг хоч якось розважитися, дивлячись на заклопотаних перехожих, які проходили повз маєтності Елени Улжицької»
Наприкінець варто додати, що ця книга тримає у напрузі й водномить оприявнює неочевидну істину: лише холодний розум, відсутність поспіху й неординарна візія – тріо, здатне розкрити найзагадковішу справу. То ж, пані й панове, всідайтесь якомога зручніше у двокінну ресорну бричку з досвідченим візником й нумо насолоджуватися вулицями старої Умані!
Читайте також: Мішель Бюссі «Чорні водяні лілії»
